Авторське право в цифровому ринку

7 червня 2019 набула чинності Директива ЄС 2019/790 про авторське право в єдиному цифровому ринку та яка доповнює директиви 96/9/ЄC та 2001/29/ЄC, прийнята 17 квітня 2019 р.

Її прийняття безпосередньо стосується України з врахуванням процесу наближення законодавства України до законодавства ЄС відповідно до Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Також у Директиві ряд положень відносяться до наукового середовища, що включає права наукових установ зі здійснення аналізу тексту (text and data mining), права бібліотек стосовно збереження примірників видань у цифровій формі; використання видань, що знаходяться поза комерційного обігу; використання творів у навчальній діяльності, визначення прав організацій, що здійснюють анотований огляд новин та публікацій тощо.

Слід зазначити, що прийняття директиви набуло широкого резонансу через вкрай політизований процес підготовки з демонстраціями, критикою її положень, компаніями в мережі Інтернет щодо обмежень у директиві свободи висловлювань та розповсюдження інформації.

Більш детальна інформація стосовно директиви та можливих напрямків її імплементації в Україні викладена у статті: Директива ЄС про авторське право в єдиному цифровому ринку: нові виміри чи нові випробування?, журнал Інтелектуальна власність, 2019. № 8. С. 6–22).

1. Випадки вільного використання

Директива містить визначення трьох випадків винятків та обмежень стосовно використання творів та інших об’єктів, а саме: що стосується аналізування даних та тексту в цілях наукових досліджень (ст. 3), використання творів та інших об’єктів у цифровій та транскордонній навчальній діяльності (ст. 5) та збереження культурної спадщини (ст. 6).

Виключення у ст. 3 визначає можливість аналізування даних та тексту в наукових цілях, під чим розуміється застосування «будь-якої автоматизованої аналітичної техніки, спрямованої на аналіз тексту та даних у цифровій формі з метою генерування інформації, яка включає закономірності, тенденції та кореляції, але не обмежується ними» (ст. 2(2)). Механізм досліджень передбачає завантаження певних обсягів наявних у легітимному доступі творів, інших об’єктів та аналізування їх, що зачіпає право авторів дозволяти або забороняти відтворення відповідних об’єктів. Виключення розповсюджується на наукові установи, освітні установи, бібліотеки та архіви.

У ст. 6 мова йде про права бібліотек, архівів з копіювання творів у цифровому вигляді для збереження таких творів.

У статті 5 визначається можливість використання творів та інших об’єктів у навчальній діяльності з метою ілюстрацій за умови некомерційного характеру такої діяльності. Навчальна діяльність має здійснюватися під відповідальність навчального закладу в його приміщеннях або інших місцях або через захищену електронну мережу, доступну лише особам, що проходять навчання, та викладацькому складу. Визначено, що держави-члени можуть передбачити, що зазначені виключення не застосовуються для певних способів використання або видів творів, інших об’єктів, які спеціально призначені для ринку навчання, також нот за умови, коли на ринку є легкодоступні ліцензії, які дозволяють використовувати твори з метою ілюстрацій та охоплюють потреби і специфіку навчальних закладів.

При цьому, застосування виключення можливо в межах країни, де розташовано навчальний заклад (неможливість міжкордонної діяльності). Також держави-члени можуть передбачити сплату винагороди при застосуванні зазначеного виключення.

2. Використання творів, що знаходяться поза комерційним обігом

Здійснення масового оцифрування та надання широкого доступу до європейської культурної спадщини, винайдення для цього адекватних правових рішень набуло в ЄС у 2000–2010 рр. важливого політичного виміру, пов’язаного з цілями збереження європейської ідентичності та проблемою домінування США в інформаційному просторі.

Основним бар’єром до оцифрування творів стала застаріла в умовах сучасного інформаційного суспільства концепція авторського права, що дозволяє використання творів лише за згодою авторів та їх правонаступників та практика постійного продовження терміну охорони авторського права.

У повідомленнях Європейської комісії 2010-2015 рр. та пізніше прийнятих директивах визначалося необхідність вирішення трьох завдань, що уможливлюють оцифрування творів:
– запровадження механізму оцифрування та надання доступу до сирітських творів (директива 2012/28/ЄC);
– запровадження механізму оцифрування та доступу до творів, що є поза комерційного обігу (директива ЄС 2019/790);
– вирішення питань стосовно правового режиму використання цифрових копій творів, які перейшли до суспільного надбання.

Однак, практика реалізації Директиви 2012/28/ЄC про деякі дозволені використання сирітських творів засвідчила, що прийняття директиви не змогло вирішити проблеми швидкого та масового оцифрування сирітських творів та надання до них доступу публіки. За 7 років з часу прийняття директиви, державами-членами ЄС було здійснено належні пошуки та надано доступ всього до 5917 сирітських творів та 6939 наведених у таких творах інших творів, що складає, якщо порівнювати з кількістю потенційних сирітських творів у Британській бібліотеці, лише 0.01% від зазначеної кількості.

Відсутність широкого застосування механізму надання твору статусу сирітського пояснюється неспівмірними з кількістю таких творів витратами людських та часових ресурсів, що потрібні для проведення належного пошуку авторів творів чи їх правонаступників. Вказане свідчить про доцільність використання зазначеного механізму для окремих особливо важливих творів, проте не в цілях масового оцифрування.
Інший підхід реалізовано для доступу до творів, що знаходяться поза комерційного обігу. Якщо метою при визнанні статусу «сирітського» було довести неможливість знайти автора такого твору або його правонаступника, у другому випадку, мета – знайти авторів творів, інших об’єктів та їх правонаступників не ставиться.

Навпаки, запропоновано механізм:
– публікації відомостей щодо надання певним творам та іншим об’єктам статусу об’єкту позакомерційного обігу, з можливістю суб’єктам права при їх зацікавленості протягом певного часу повідомити про незгоду надання доступу до таких творів;
– отримання публічно доступними бібліотеками, архівами, музеями, установами, що зберігають аудіозаписи та фільми, від організацій колективного управління (які мають спеціальний, визначений директивою статус здійснювати діяльність з управління правами відносно таких творів та інших об’єктів) невиключних дозволів на відтворення, розповсюдження, публічне сповіщення, надання доступу для загального відома публіки таких творів та інших об’єктів. Або, якщо у відповідній державі-члені такі організації відсутні, – надання можливості використання творів, що є поза комерційного обігу через передбачення винятків з охорони авторського права;
– можливості заперечення суб’єктами авторського права використання творів після надання до них доступу.

3. Нові права видавців

Положення щодо нових прав видавців та захисту авторського права і суміжних прав у мережі Інтернет були в центрі загальноєвропейських дискусій та предметом політичних домовленостей (у прийнятій директиві – це статті 15 та 17).

Ідея введення нових прав видавців пов’язана з розвитком сервісів пошукових систем, Інтернет–агентств, які узагальнюють новини та іншу інформацію, опубліковану в он-лайн газетах та журналах, та під різними добірками надають гіпер-посилання до оригінальних текстів таких новин, також наводять інколи перші одне-два речення або анотації відповідного тексту.

З точки зору видавців, такі дії призводять до отримання сервісами доходів від розміщення реклами тощо, тому видавці мають отримувати компенсацію за таке використання.

Директива визначає
– права видавців дозволяти або забороняти використання прес-видань, а також надавати доступ до загального відома творів згідно ст. 2, 3(2) Директиви 2001/29/ ЄС «провайдерам послуг інформаційного суспільства».
–термін охорони зазначеного майнового права видавців встановлюється до 2 років;
–вказані права не застосовуються до гіперпосилань та стосовно використання окремих слів або дуже коротких уривків видань. Також, такі права не поширюються на приватне чи некомерційне використання видань окремими користувачами (ст. 15-16).

Також вказане право не поширюється на періодичні видання, що публікуються в наукових або академічних цілях, такі як наукові журнали (ст. 2).

Відзначимо, що відсутність у директиві точного визначення, що розуміється під «окремими словами» або «дуже короткими уривками» може призвести до різної судової практики стосовно визначення вказаних понять, запитів до Суду ЄС щодо тлумачення положень директиви.

Також у коментарях до директиви вказується, що положення стосовно прав видавців суперечать ст. 10 Бернської конвенції, що передбачає: « (1) Дозволяється використання цитат із твору, який правомірно зроблено доступним для загального відома, за умови дотримання добрих звичаїв і в обсязі, виправданому поставленою метою, включаючи цитування статей із газет і журналів у формі оглядів преси».